?

Log in

Вітер в голові і мотор в задниці

> recent entries
> calendar
> friends
> Картинки.
> profile
> previous 20 entries

Monday, April 1st, 2013
11:27 pm
Всім живим привіт!

Я вирішив знову вести блог, але не в ЖЖ, бо хочеться чогось нового. Моє нова точка - http://volodymyrpavlyuk.blogspot.com/
Там я буду писати багато про США - буде весело і цікаво. Так шо підписуйтесь на РСС, додавайте в закладки, фоловте на твітері - @volopav
Tuesday, September 6th, 2011
8:21 pm - Макарони 2011 - Final cut
Тим, хто в танку, спочатку читати один, два і три.

Трохи статистики:
- проїхав 3900 км;
- витратив 620 євро, з них 300 -- бензин;
- побував в Польщі, Чехії, Німеччині, Астрії, Італії та Словаччині;
- подорожував 10 днів, перших 5 днів падав дощ;
- побував на перевалах 2509 та 2768 метрів, було ще кілька менших;
- 3 ночі в готелях, 3 - в кемпінгах, 3 - в полю :)

Фактичний маршрут на гуглокарті - http://g.co/maps/st2m.
Всі фотографії одним куском є на пікасі - https://picasaweb.google.com/102333636638940888391/ToItalyOnMotorcycle

Жодних проблем з байком не було. На задній шині викаталась "поличка", бо восновному їхав прямо:


Найкрасивіші місця не потрапили в кадр, бо не було де зупинитися або було впадло зупинятися. Фотографування дуже розтягує поїздку.

Пожалів, що не встановив ручки з підігрівом, захист рук та важелів, туристичний вітровик. Найбільше дискомфорту викликала відсутність блютуз гарнітури вбудованої в шолом, бо через кілька днів вуха напухли від на навушників-затичок і було дуже боляче одягати та знімати шолом.
Також для примуса варто було взяти газовий балон замість бензину, бо з газом простіше, а зменшення потужності зовсім непомітне, якщо готувати для однієї особи.

Весь отриманий досвід використаю в поїздці на мис Нордкап, яка відбудеться наступного року.




Питайте, якщо цікавлять якісь деталі.
12:48 am - Макарони 2011 - Фотки і коментарі (ужо всьо)
Для тих, хто в танку: частина перша, частина друга.

Зранку одна з румунок до намету на підносі принесла каву з вершками та цукром -- я був в шоці!



План на сьогодні: полазити по залишках греблі Вайонт (Vajond Dam) та села Кассо (Casso). Щоб добратись туди треба трохи піднятись:



Почекати, поки реверсивний світлофор не включить зелене світло, і проїхати вузьким тунелем. В нормальних країнах розуміють, що всі малюнки на асфальті треба видовжувати в напрямку руху, бо водії на них дивляться під кутом, а не зверху. Це також стосується і стоп-лінії:


В горах дофігіще велосипедистів, які крутять педалі вгору. Всі вони вдягнуті в попсові світловідбиваючі жилети.


Історія греблі трагічна: коли наповнювали водосховище, йшли сильні дощі і береги розмокли. В один момент 250 мільйонів кубічних метрів грунту та лісу сповзли зі швидкістю більше 100 км/год в резервуар:


Від цього 50 мільйонів кубічних метрів води виплюснулись через греблю і спричинили повеневу хвилю висотою 250 метрів. Це як для блохи злив води в унітазі. Думаю не треба пояснювати, що сталося із селами в долині. А кому цікаво, може почитати на вікіпедії.

На протилежному до зсуву березі є плато, а на ньому село Кассо, яке трохи постраждало і всі, хто вижив, були евакуйовані. Потім нарід почав заселятись знову.









Я б там жив.





Промаркований піший маршрут:



І веде він до невеличкого городу, де росте картопля і ше якась фігня:


Таких городів я там зустрів як мінімум п’ять.

Просто шикарні сходи до туалету:


Облазивши все село і з’ївши морозиво, спустився до греблі:


Але швидко обламався:


Будка, де мали б організовуватись екскурсії, була зачинена, хоча сієста ще не настала.

Залишки водосховища:


Гребля:




Пів гори хлюпнуло у водосховище:


Оскільки ми нє іщєм льогкіх путєй, було вирішено їхати старою дорогою, тобто по ту ж сторону, де був зсув. ДжіПіЕс казав, що там дороги взагалі нема, але я її бачив на гуглокарті. Все було добре поки не почались тунелі: ширина 3 метри, горбатий асфальт, нема світла, зі стін тече вода -- було страшно.

Траплялись навіть будинки, в яких хтось живе і сушить сіно:




В деяких місцях дорогу відновлюють, але асфальт ще не поклали, тому довелось їхати по дрібненькому щебені. Як би ви знали, як очко грає, коли зносить переднє колесо на такому покритті.





Я там їхав:


Потім ще було кілька перевалів та доріг, де я не зустрів жодного транспорту.


І потрохи заїхав в Астрію, дощ також не забарився.



Перечекав, проїхав трохи далі і розбив табір на іподромі. Ні коней, ні людей в той час там не було.

Австрія, сука, красива. Якщо Італія -- гаряча, але місцями неохайна і грубувата дівчина, то Австрія вихована, легко зваблює красою та інтелектом і в ліжку приємно дивує.

Справа на опорах -- чотрирьохсмуговий автобан, але я віддаю перевагу другорядним дорогам:




Їду далі, в’їжджаю в невеличке містечко, завантажуюсь у фунікулер:


Піднімаюсь:


Роздивляюсь:




Обідаю:


Спускаюсь:


З цього місця починається дорога додому, яка була скучною і без фотографій. Покажу хіба ще як виглядає типове австрійське село:


Sunday, September 4th, 2011
11:22 pm - Макарони 2011 - Фотки і коментарі (продовження)
Дойшли руки до компіляції другої частини звіту. Якщо хтось не читав/дивився першої, то велкам -- http://radip.livejournal.com/115937.html

Кемпінгів в Європі міліон, вони різні за розміром, кількістю та якістю додаткових послуг і, відповідно, ціною. Кемпінги, як і готелі, оцінюються зірками. Той, в якому я зупинився, чотирьохзірковий, бо є окрема кімната, де можна покупати свого коханого песика:


і ще купа всього:


Тому безпантовий європейський середній клас завантажується цілими сім’ями в трейлери і табориться в кемпінгах:


В мене всього лиш був наметик, а ті хто з машинами, можуть підключитись до водопроводу, каналізації та електромережі.


Зранку мене порадував здоровенний вгодований кошак з блискучою шерстю. Кльовий такий:


Кошак -- це кльово, але мене чекає перевал Стельвіо. Снідаю, пакую манатки і вирушаю. Погода не радує, але хоча б нічо не падає на голову. Хмари низько і з тексту на обеліску стає зрозуміло, що висота гірки на фоні -- 3905 метрів.


Їду далі з нетерпінням очікуючи кілька десятків поворотів-шпильок. Ну ось вони:


Epic fail! Перевал в хмарі, падає сніг, дорога мокра і холодна. Сюди треба їхати знову.

Нагорі лежить сніг та стоять кілька десятків таких же офігівших, як і я, мотоциклістів.




Тим не менше, там красиво:




Ще в кемпінгу зустрів голландця Роберта, який має свою будівельну фірму і великого гуся (BMW R1200GS), яким хоче приїхати в Україну. Йому було цікаво якомога більше взнати про неї, тому ми десь годину просиділи в кафешці розмовляючи під халявний чай/каву від італійців.



Посиділи, побалакали і треба їхати далі. А далі все так же красиво:




Знову версис на фоні нєєбічєскої краси:


Ну і знову чим нижче, тим тепліше і зеленіше.


В Італії дуже гармонійно товаришують розвалюхи та будинки поновіше:


І взагалі є купа мість, де деталі милують око:


Гірські озера -- моя слабість. Море -- хуйня.




В Європі, зокрема в Італії, на мотоцикл і райдера не показують пальцем, як на оленя, який втік із бомжуючого цирку, бо мотоциклів та іншої двохколісної техніки там просто тьма. Сидиш собі біля озера і чуєш жужання, ревіння, булькання та трахкотіння їхніх моторів.



В багатьох місцях непервний потік мотоциклів витісняє автомобілі на обочину. Але я автомобілістам не співчуваю, бо в них є кондиціонер.
Отак я катався півдня навколо озер по вузьких вуличках, петляючих гірських дорогах, тунелях, які сягали 8 кілометрів і в яких гарячі італійські байкери йшли на обгон. Зупинятися і фотографувати було просто лінь -- я кайфував.

І так кайфуючи доїхав до кемпінгу, бо намет розставив прямо на березі озера. Всім сосати -- сьогодні я король світу:


Серед ночі довелось пригостити п’яну австійську молодь, яка голосно тринділа в сусідньому наметі, порцією сочних матюків під гострим соусом. Зранку вони три рази ходили до мене просити пробачення.



Їдемо далі і цього разу в рівнинну італійську провінцію. Виглядає вона зазвичай так:







Трапляється така краса:


А зазвичай там ферми:


З’їзди з доріг до ферм, а також просто в поля виділені такими колонами:


Їхав, їхав і доїхав до Болоньї:


І тут зрозумів, що дуже хочу додому, бо там якось все простіше. Навіть якщо не простіше, то хоча б таких знаків нема.

Вирішив ночувати десь біля ферми, бо шось кемпінги підзадовбали. От знайшов гарне місце, підійшов до людей, привітався і запитав чи можна тут біля них розкласти намет. Вони мене не розуміють, бо вони -- румунські заробітчани. Спілкування тривало біля 30 хв і я вже думав звалювати в інше місце, але тут знайшлася дівчинка, яка добре говорить англійською і справи пішли набагато краще: мені показали місце під намет, а коли взнали, що я з України, то навіть принесли їсти і пиво.





Пиво пішло, як в суху землю. Спалось кльово.


Решта розповіді буде в завершальній частині.
Wednesday, August 17th, 2011
12:23 am - Макарони 2011 - Фотки і коментарі
Поїздка знаходилась на грані зриву через сраний шенген і його візу. В мене були всі документи, але просто не встигав подати вчасно документи. А потім через збіг обставин в мене з’явилась піврічна багаторазова віза.

Напакував всякого добра в кофри і вирушив, як і запланував, зранку 19-о липня.

День 1.
Перед кордоном залив по горло дешевого українського бензину, на кордоні чекав 40 хвилин перед польською митницею, бо поляки через малу кількість транспорту (черги не було взагалі) вирішили хуї поваляти, і вуаля -- я в Європі. Дорога А4 завантажена по самі помідори, а в другій половині дня до цього додався дощ.



Потім гроза з градом і всіма іншими атрибутами застала мене на автобані десь між Краковом і Катовіце, сховався в приавтобанній кафешці, де дві години чекав, поки закінчиться погодній піздєц. За годину, яка залишилась до темноти, встиг знайти біля Катовіце прикольне місце для ночівлі.

День 2.

Вночі падав легенький дощ, але зранку світило сонечко. Приготував сніданок, висушив намет, попросив в сусідів води і рушив в сторону Брно.



Дощ довго не барився, але чекати було впадло і на це не було часу. Вдягнув дощовик і бахіли і так їхав півдня.

Типове село в східній Чехії:


Двері будинків виходять прямо на тротуар, траверси електричних дротів прикріплені прямо до будинків, те саме стосується кронштейнів дорожніх знаків. Ну і майже повна відсутність людей в селах, а також машин на дорогах:


Можна сфоткати себе хорошого:


Знову дощ, знову темно. Десь перед Прагою звернув в найближчий кемпінг, який видав джіпіес. Кенмпінг стрьомненький, але ночував в доміку. Душ, кухня і туалет -- шарені, але за 7 євро і то добре.

День 3.

Цілу ніч лив дощ, зранку та сама фігня, якось спакував речі в кофри, себе -- в дощовик. Поснідав в празькому макдональдсі, забукав готель в Мюнхені, спакувався назад в дощовик, виїхав на автобан і включмв режим телепортації. Я валю 140 і дощ валить також так нефігово. Кілька разів потрапляв в грозу зі всіма атрибутами. Від таких умов перед самим в’їздом в Мюнхен вмер навігатор. Добре, щоб дощ перестав і виглянуло сонечко.

Хотілось поставити намет прямо на газоні, але здоровий глузд і заброньований готель не дали цього зробити.



До готелю добирався по закешованих гуглокартах на айфоні. Їхати на мотоциклі по незнайомому місті, всі дороги якого ремонтуються, при цьому дивитися на телефон -- випробування для справжніх чоловіків із сильним анальним сфінктером. В мене воно тривало годину. Зато вид вид з вікна номеру потішив:



Душ, півкіло м’яса на вечерю, живе пиво, пошта, фейсбук і можна давати храпака.

День 4.

Замість того, щоб йти в музей, почався квест "Закидання карт Igo на айфон". Підручними засобами в готелі цього не вдалось зробити, а по дорозі в комп’ютерний клуб проєбав флешку з картами. Дві секунди паніки і знайшов вирішення: попросив двоюрідного брата залити карти на сервер з можливістю скачування по http. Карти є, півдня нема. Ввечері виявилось, що флешка була в кишені джинсів, в яку я до того часу ніколи нічого не клав. Double epic fail.

Встиг на кілька годин в музей. Про це буде окремий допис.


Встиг трохи полазити по місту:


Про Мюнхен також буде окремий допис.

Не міг не зайти в Louis, де купив прикольний гермомішок і ще всякі дрібниці:


Побродив по якихось забитих районах, повечеряв в бургер кінгу і поїхав назад в готель.



День 5.

Хорошої погоди зранку, звичайно, не було. Спакував речі в кофри та свіжопридбаний гермомішок і вирушив в сторону Австрії.



Їзда в дощ в горах приносить тільки роздратування, бо кайфу не отримуєш ніякого. З іншої сторони в таких умовах все треба робити дуже плавно -- гальмувани, прискорюватись, рулити -- і швидкість порівняно невисока, відповідно є час думати, що ти робиш. Прогріті асфальт та шини натомість пробачають помилки пілотування, а це не покращує навиків керування мотоциклом.

Заїхав в гори, температура +10, легкий дощ, серпантини, доооофіга мотоциклів, половина з яких BMW R1200GS. Зупинився в придорожньому ресторані пообідати.



Меню на англійській не було, але допомогою залу замовив суп та віденський шніцель з гарніром. Хавки виявилось дофіга і прийшлось обжертись.

Австрія, сука, красива! Ту красу не передати словами і навіть фотографії несильно допоможуть.









Дирчик на фоні неєбіческої краси:


Їду собі по дорозі, по якій навігатор ніяк не хотів прокладати маршрут, хоча дорога шикарна і веде туди, куди мені треба. Коли доїхав до КПП все стало зрозуміло: дорога приватна і, відповідно, платна і коштує "всього" 12 євро. Вибору не було, бо 150-кілометровий об’їзд обійшовся б в таку ж суму. Але я ніфіга-ніразу не пожалів, що поїхав туди, бо срепантини були сухими і майже порожніми, а краєвиди викликали нетримання кип’ятку.



Зміг пощупати нову мультистраду:


То таке ж як і мій версис, але має в два рази потужніший двигун, підвіска регулюється находу і коштує в три рази більше.

Доїхав до перевалу висотою 2509 метрів:


Погода мінялася стоміліонів разів на хвилину, дув сильний вітер.



А це вже вид на Італію:


Правильний мотоцикл, але зависокий для мене:


Хоча його брат -- KTM 990 SMT -- є першим кандидатом на наступний після версиса мотоцикл.







Далі спуск по недитячому серпантину, стає тепліше і зеленіше.



За кілька десятків кілометрів до Стельвіо зупиняюся в кемпінгу, де займаю останній клаптик землі, приймаю душ, вечеряю та поринаю в інтернет. Вся територія кемпінгу покрита вайфаєм, який коштує додатково 2 євро і ще треба показати посвідчення особи. Отака хуйня малята.




Далі буде ;)
Monday, July 11th, 2011
11:26 pm - Макарони Reloaded
Поїздка в Італію майже накрилася через те, що не встигав зробити візу, але так сталося, що біля мого під’їду перевернулася вантажівка з пряниками і тепер маю багаторазовий шенген на півроку. Значить макаронам бути!

Завів собі документ на гуглі, де записую все, що треба взяти в дорогу і підготувати до виїзду. Кожен може почитати.

Трохи менше, ніж половину ночей хочу провести в наметі, бо а) це дешево; б) я дитя природи і хочу бути якнайближче до неї.

Ну і відео для затравки:

Saturday, July 2nd, 2011
5:35 pm - Тюнінг
Проїхав майже 4000 км на Версисі і зрозумів, що задній амортизатор досраки. Виглядає це чудо так:



Кріпиться безпосередньо до маятника (direct link), має регулювання попереднього натягу пружини та амортизації відбою. Хєрово те, що амортизація стискання дуже велика і не регулюється, пружина доволі жорстка з лінійною характеристикою. На кривому асфальті (а інакшого в Україні нема) навіть незаначні нерівності дуже добре відчуваються сракою, що не є гуд.

Проблема вирішується заміною штатного амортизатора на амортизатор від Ohlins, HyperPro, WP, Wilbers etc. за якихось 600-700 євро. Але я не шукаю легких і дорогих шляхів, тому перерив всі інтернети і знайшов, що аморт від Yamaha R1 має таку ж довжину як і версисівський -- 300 мм, трохи більший хід. Але в ньому регулюється все і у великих діапазонах: попередній натяг пружини, амортизація швидкого і повільного стискання, амортизація відбою:


Ну і головний плюс -- ціна в 50-70 доларів на ібеї за трохи вживаний в хорошому стані. Халява тому, що R1 -- спортбайк, який зазвичай тюнять для змагань та подовження хуя, а стокові деталі віддають за безцінь.

Із мінусів є те, що ямахівський аморт розрахований під 10 мм гвинти, а версисівський під 12 мм, що лікується трубчатими проставками. Гірше з пружиною, яка має лінійну характеристику і жорсткість приблизно 9 кг/мм. Для ямахи, в якої хід заднього кола невеликий і аморт з’єднаний з маятником через систему важелів, це добре, а от для версиса ця пружина явно зам’яка. Стокова, для прикладу, має жорсткість 16 кг/мм, але цього трохи забагато. Отже треба ще підшукати прогресивну пружину розміром 2.25х7 дюймів, жорсткість якої стартує з 13 кг/мм.

Прогнозована вартість апгрейду до 250 доларів.
Wednesday, June 29th, 2011
8:01 pm - Піздєц палаткам
Організували ми корпоративний похід на чорногірським хребтом. Назбиралося 17 людей, частина з яких перший раз в гори пішла. Всього було 7 наметів.

Перший день лив дощ, було холодно, ночували біля перемички між Вухатим каменем та Попом Іваном. Вночі дув вітер, падав дощ, крупа, інколи сніг. Зламало дугу в одному з наметів.

На другий день погода була задовільною, отаборилися біля озера Бребенескул. Всьо виглядало добре, але десь після десятої почався шторм. Вночі ще три намети пішли пшеничкою, ранок виглядав так:




Один з наметів вижив, бо мав дуже гнучкі дуги, інший через вісім розтяжок і мій через те, що просто охуєнний. Отже знайомтесь -- Fjord Nansen VEIG PRO II:



Як ввечері поставив так зранку і склав. Майже не спав через рев вітру, тріпотіння тенту, звуки ламання наметів та рвання розтяжок, крики потерпілих, але мене не било дугами, не замовувало в тент.

Якщо потрібен недорогий легкий і дуже міцний намет, то Fjord Nansen VEIG PRO II є правильним вибором.
Sunday, June 12th, 2011
10:20 pm - Макарони 2011
Зібрався проїхатись цього літа до Італії, ось початковий маршрут (при кліку відкривається велика картинка):


Те саме на гуглокарті.
Довжина маршруту - 3700 км.

Головні достопрімєчательності, які хочу відвідати:

1. Deutsches Museum -- найбільший в світі музей науки і техніки розташований у Мюнхені (пункт D на карті).

2. Stelvio Pass -- просто шикарна дорога з міліоном серпантинів в Східних Альпах (E):






3. Північна Італія -- просто хочеться там покататись і повалятись на березі одного з численних гірських озер.

4. Casso -- село над колишнім водосховищем греблі Вайонт (І). Що сталося з греблею, гарно написав Руссос.







Їду на мотоциклі Kawasaki Versys, дата виїзду 19 липня 2011 року. Якщо хтось хоче приєднатися -- велкам, пасажира не беру. Про підготовчі роботи буду потрохи тут розказувати.
Friday, May 27th, 2011
11:09 pm
Подивився нарешті "Life Cycles" -- мегакруте кіно. Уявіть собі трейлер до фільму, де в дві хвилини втиснули найцікавіші моменти. А тепер уявіть собі такий трейлер тривалістю 45 хвилин.

Фільм не про велосипеди, хоча вони там в головній ролі. Рекомендую дивитися на великому телевізорі в HD якості та з багатоканальною акустикою.
Wednesday, May 4th, 2011
12:56 am - Level Up
Hyosung GT250 -> Kawasaki Versys

Хюс продаю - http://moto.kiev.ua/trid/sale/130436965696
Friday, March 18th, 2011
8:02 pm
А ви належите до тих мудаків, які, запостивши в ЖЖ/фейсбук/фкантактє картинку гілки сакури, думають, що допомогли Японії?
2:22 pm
Дрочу

Sunday, February 13th, 2011
11:26 pm
Десь з рік часу не заходив на флікр і забув не те що пароль, але й YahooID. Відповідь на секретне питання взагалі ніколи не пам’ятаю. Після години підбивання ніків і паролів, які колись в мене були, таки знайшов працюючу комбінацію. Зайшов, а там міліон непрочитах повідомлень, серед яких одне про те, що які то чуваки розмістили моє фото у своєму блозі - http://www.cafebabel.co.uk/article/32363/ukraine-election-2010-closer-russia-open-february.html

А ще виявилося, що я адмініструю на флікрі три групи і модерую одну... WTF?
А ну признавайтесь, хто користувався моїм екаунтом весь цей час? :)
Tuesday, January 25th, 2011
1:18 am - Голий


Ппастиковий обвіс і бак готуються до рихтовки і фарбування.

Ще зняв сьогодні карбюратори, бо після довгого простою працює чомусь тільки один циліндр. В карбах дві тони піску, тому доведеться розбирати їх і прочищати. Корейці-підараси поставили гамняний паливний фільтр.
Tuesday, January 11th, 2011
1:03 am - Я їбошу на баяні
Кагбе я живий. Дуже живий і дуже лінивий. Мені не лінь шось робити, мені лінь писати і навіть говорити. Я розумію, що вас їбе, що в мене нового, але зрозумійте мою лінь, яку не їбе, що вас їбе, що в мене нового.

Правда сьогодні мені не лінь написати, що десь тиждень тому контактна лінза натерла око (з якої б то радості не зрозуміло, бо ніколи такого не було) і зробила невеличку рану на рогівці. Нічо страшного, але поки не заживе, буду ходити в окулярах. Всі, хто ностальгує за моєю ботанічною зовнішністю, записуйтесь в чергу на побачення.

Ну і «новина» для тих, хто в танку — осінню я був причиною ДТП. Я на мотоциклі обганяв машину, яка повертала наліво. І, прикиньте, вона не повернула, але я її обігнав, правда ми з мотоциком то робили вже на лівому боку і з іскрами. Жертвою стала темно-вишнева вісімка, яка відбулась здоровенною вм’ятиною переднього крила, розбитими фарою та протитуманкою, відірваним бампером, погнутим колісним диском і — крітікал хіт — тріснутим бачком омивайки. І це все зробило моє праве коліно. Четверо юнаків, які їбали дохлу кобилу їхали у вісімці, були більше в шоці, ніж я. З колінами було всьо окей, бо ударопоглинаючі вставки в штанах спрацювали на всі міліон відсотків. Не їздіть без захисту.

Тепер я хочу дирчик для бездоріжжя, бо там і падати м’якше, і вісімок нема.
Saturday, August 14th, 2010
11:27 pm - Дир-дир-дир і так 1300 км
Був в мене тиждень відпустки та багаторазова шенгенка, яка добігала до кінця. Кілька днів побув на закарпатті, а ще чотири хотів покататись по Європі. Але через погану самоорганізацію поїздку довелось відкласти виїзд на один день.

Підготував дирчика, спакував речі в кофри і довольний раненько подався в дорогу:


Далі дохуя фоток і ніхуя кату.

Коли від’їхав 200 метрів від хати, дирчик заглох — згорів запобіжник. Замінив його і через 30 метрів знову те саме. Прийшлось штовхати коня додому, щоб вияснити, що сталося. Напередодні я доставив гніздо прикурювача, щоб було від чого живити GPS-навігатор, але неправильно протягнув дроти і вийшло так, що сідло притискало їх до рами, від чого вони протерлися і коротили на корпус. Протягнув проводку іншим шляхом і з годинною затримкою вирушив в сторону кордону з Польщею. Ну а там я гарно об’їхав чергу до шламбаума, так само зробив і після нього, в результаті перетин кордону забрав десь півгодини.

В Польщі дорога була трохи мокрою і через кожних десять кілометрів її ремонтували тож доводилось часто стояти на світлофорах реверсного руху. До кордону зі Словаччиною добрався десь перед обідом і на словацькій стороні погода змінилась в куди кращу сторону.

Типове словацьке село:


Було багато пам’ятників з участю військової техніки: танків, літаків, гаубиць і багато чого іншого. Тут, наприклад, танки:


Типова словацька дорога:


На невеличкому перевалі, я з’їхав з головної дороги, щоб перекусити і відпочити


Зварив собі на примусі чаю і ше якийсь бомж-пакет, закусив це московською ковбасою та ванільною халвою, подрівмав десь півгодинки і подався в дорогу. Через годин добрався до озера, яке з такого ракурсу виглядало так нічо:


З такого також непогано:


А з такого зовсім фігово:


В європі також є пластикові пляшки та холодильники і також на берегах озер.

Потім дорога вперлася в тунель, в який мені було сцикотно їхати, бо там було багато води і темно. Машини якось проїжджали. На табличці пише «В’їжджайте та свій власний ризик»


В Словаччині також ремонтують всі дороги. Під світлофорами інколи писало, скільки максимально часу треба чекати. Під цим нічо не пише, народ хариться:


Але завзичай часу вистачало, щоб щось сфотографувати, наприклад, типове словацьке село зверху:


І так я їхав-їхав і доїхав до озера:


Взагалі гірські озера та дороги були головною темою поїздки, тому маршрут складався так, щоб об’їхати якнайбільше таких, а таких в Словаччині багато і не тому, що природа словаків нагородила, а тому що часто чілавєк виправляє помилки природи. Наприклад, хуяк — і звели дамбу:


Хуяк — і долина заповнилась водою:


Хуяк — і плавають качки та косяки риб:


Хуяк — і понаїхали туристи, повиростали готелі та інша інфраструктура:




Можна навіть оновити свій гардероб (зліва типова словацька курортна урна):


Типова глибинка словацького села:


Їздить там рейковий автобус, водієві скучно:


Вода в озері дуже чиста:


Тому я не зміг не покупатися, правда було холодно.

Зверху все виглядає так:


Будівля із зеленим дахом — готель, в якому я ночував. Ніч коштує 25 євро, сніданок 3.50. За 8 євро я повечеряв і туди входило перше, друге з салатіком, десерт і півлітри пива. Мотоцикл ночував в гаражі, а я на великому ліжку в невеликому, проте охайному номері. Люди там були дуже привітні і щирі, що хочеться повернутися в ті краї знову.

Наступного дня були адські серпантини, від яких я отримував багато кайфу, що не хотілось фотографувати. В деяких місцях дорога була змонтована на сваях на схилі гори, в деяких на полатаному асфальті добре трясло. Саме на такій ділянці я зустрів двох чехів — хлопця та дівчину, — які на важкому круїзері взялись об’їхати всю Словаччину. Але вони майже не говорили по-англійськи, а я — по-чеськи, тому довго поговорити не вийшло.

Виїхав на перевал висотою 1233 метри:


На серпантинах можна було нахилятися більше:


Взимку там працюють лижні схили:


Згодом виїхав я з гір в попав на автобан, де мені назустріч йшла гроза. Взагалі-то я не хотів туди їхати, але якось так сталося, а дорога назад була тільки через 20 км. Автобани — це скучно, піздєц як скучно та ще й платити треба. Я не платив, тому міг нарватися на штраф, але цього не сталося. Після сорокакілометрової подорожі, підчас якої не можна зупинятися, розвертатися, розглядати природу (їдеш в жолобі) я з’їхав з автобану на звичайнісіньку дорогу, яка вела на інший бік озера. Так мене наздогнала гроза, яку перечекав під навєсом магазинчика, в якому продавались квитки в кепмінг:


Падало сильно, але недовго. Озеро після дощу:


Це озеро також закінчується дамбою, на якій є електростанція, де за одну секунду 20 кубічних метрів води падають на турбіни:


І виробляють струм:


Туди вхід був заборонений, але дядько, який чергував, дізнавшись, що я приїхав з України, провів невеличку екскурсію і запропонував випити кави, але я чемно відмовився, бо через дощ і так затримався.

Ви напевно здивуєтесь, але наступна ночовка мала бути також над озером. Але почав падати дощ і різко потемніло — далеко в таких умовах не заїдеш. Навігатор сказав, що за три кілометри в селі є готель. Насправді то був хостел за 7 євро для польських заробітчан-алкоголіків. Господарі були надзвичайно гостинні і щирі, що мені стало трохи страшно. Всього там було чотири кімнати по чотири ліжка:


В одній кімнаті жили поляки, в іншій якийсь привид, в одній — я, а одна була порожня. Господар навіть підвіз мене своєю машиною до піццерії, де за 3.83 я з’їв піццу з чаєм. Під час трепези не покидали тривожні думки, що прийду я до тями через кілька днів без одної нирки, а мотоцикл продадуть на запчастини. Проте коли повернувся в готель, то речі були на місці, поляки вечеряли-бухали на кухні. Замучений та переляканий завалився спати.

Подорозі з піццерії зробив кадр типового словацького села:


Господар жив від готелю десь за кілометр і йому зранку було впадло закривати будівлю, тому він залишив мені ключ від головного входу! Отак взяв незнайомій людині залишив ключ. Мене вражає степінь довіри цих людей.

Туманним ранком, закривши двері і поклавши ключ під коврик, я подався далі:


І догріб до озера:


Озеро спало і яхти спали:


А отут я мав ночувати:


Зранку мав купатись, десь лазити, фотографувати. При цьому дирчик мав стояти на стоянці речі мали б бути в номері. Потім десь біля дванадцятої мав вирушити в сторону Кракова, де пообіді мав поселитись в готель, ввечері полазити по місту, а зранку податись додому. Але вийшло так, що о дев’ятій ранку я в мотоциклєеному екіпі багато не полажу і не пофотографую, за три години буду в Кракові і до вечора прийдеться там тинятись. Тому вирішив їхати додому вже сьогодні, таким чином поїздка скоротилась на один день.

Подорозі ще сфотографував озеро та греблю:




Через якихось 30 кілометрів в’їхав знову на територію Польщі, де й далі ремонтували всі дороги одночасно. На об’їздах навігатор сходив з розуму, бо такі єбєня були для нього невідомими.

На Е40 в одному місці була тянучка на 20 кілометрів, але я, співчуваючи чотирьохколісникам, чемно об’їхав її по зустрічній смузі. Потім був затор, який я також сміло об’їжджав і вперся в асфальтозакатувальні машини, але через малі габарити зміг протиснутися поміж бетонні блоки і з’їхати на грунтову дорогу. Автомобілі напевно стояли там кілька годин.

Для навігації використовував дешевий китайський автомобільний навігатор з мобільною віндою та АйҐоу 8. То все розміщалося в сумці на баку і живилося від розетки прикурювача, яка була змонтована під сидінням:


На екран навігатора я не дивився, а лише слухав голосові підказки і то тільки в містах та на складних розв’язках дорожнього руху. В інших випадках повністю вистачало знаків.

Маршрут:


Детальний маршрут на гуглі

Пройдено приблизно 1300 кілометрів.
Витрачено 3 дні та 100 євро (то разом з бензином, харчуванням та проживанням).

Якщо комусь цікаво, то їздив сам без компанії. Це була моя перша мотоциклетна подорож на кілька днів, тому вибирався дуже довго. Набрався досвіду і тепер знаю, як зробити наступні поїздки ще кращими, хоч і від цієї отримав море задоволення.
Thursday, August 12th, 2010
1:30 pm
Мені завжди було цікаво, звідки взялось стільки систем розмірів взуття? Для чого міряти якимось хуйзна-якими одиницями, якщо є сантиметри і дюйми.

Але то все фігня, бо навіть серед однієї системи є розбіжності. Український, французький і німецький 41-й — це фізично різні розміри. Штатівська вісімка коливається в межах одного сантиметра. І шось я не чув, щоб була б хоча одна спроба звести всі розміри до одного стандарту.

Хочу купити на ібеї тапки і не знаю, який розмір обирати.
Saturday, July 17th, 2010
10:59 pm
Я дуже люблю  шось майструвати і якщо щось можна зробити самому, то так і роблю (крім періодів тотальної ліні, звичайно). Сьогодні розібрав пів дирчика, але зібрав докупи і не виявилось зайвих деталей та мотоцикл завівся з першого разу і проїхав 50 тестових кілометрів. Було зроблено:
 — замінив натягувачі ланцюга газорозподільного механізму, бо заводські могли в будь-який момент відмовити. При заміні натягувача заднього циліндра ланцюг зіскочив із зірочки розподільчого вала і довелось відкривати клапанну коробку та виставляти ручками фази газорозподілу. З інструкцією робити це так само просто, як і складати конструктор лєго.
 — замінив масло у вилці. На заводі корейці заливають (виявилось, що ще й недоливають) туди якесь гамно, яке дуже швидко перетворюється на кашу з алюмінієвої стружки та водоподібного масла, через що вилка стає дуже м’якою і навіть на малих нерівностях дороги складається повністю і всі наступні нерівності передаються прямо на руль. Процедура дуже проста і за наявності певного інструменту, якого в мене не було, можна провести заміну не знімаючи пера з траверс рульової колонки.
— відрегулював руль і дзеркала так, що видно добре, що діється за спиною і мертві зони мінімальні.
 — почистив свічі та продув повітряний фільтр.

Крім того, що треба вирівняти та пофарбувати пом’ятий бак, планую замінити передній гальмівний шланг на армований, що зробить важіль гальма більш інформативним, замінити гальмівну рідину, бо поточній вже більше, ніж два роки, замінити задні гальмівні колодки, бо зараз стоять заводські, які гудуть, як гальма маршрутки.

Ну і прийму в подарунок динамометричний ключ і Kawasaki Versys 2010:
Sunday, July 11th, 2010
11:43 pm
Мотнув сьогодні з Городка до Яблунецького перевалу і назад. Хоч це всі знають, але скажу ще раз: в Івано-франківській області дороги в піццот раз кращі, ніж у Львівській.

Асфальт був гарячим, кола прогрілись, що гума розм’якла і приклеїлась до дороги. В таких умовах нарізати серпантини було настільки кайфово, наскільки вистачало тяги чвертьлітрового двигунчика. Три рази потрапив під дощ, один з яких був з градом. eosunknown нагодував мене омлетом, який він готував перший раз в житті. Омлет вийшов смачний.

Всього проїхав 530 кілометрів.
> previous 20 entries
> top of page
LiveJournal.com