photoday

(no subject)

Всім живим привіт!

Я вирішив знову вести блог, але не в ЖЖ, бо хочеться чогось нового. Моє нова точка - http://volodymyrpavlyuk.blogspot.com/
Там я буду писати багато про США - буде весело і цікаво. Так шо підписуйтесь на РСС, додавайте в закладки, фоловте на твітері - @volopav
photoday

Макарони 2011 - Final cut

Тим, хто в танку, спочатку читати один, два і три.

Трохи статистики:
- проїхав 3900 км;
- витратив 620 євро, з них 300 -- бензин;
- побував в Польщі, Чехії, Німеччині, Астрії, Італії та Словаччині;
- подорожував 10 днів, перших 5 днів падав дощ;
- побував на перевалах 2509 та 2768 метрів, було ще кілька менших;
- 3 ночі в готелях, 3 - в кемпінгах, 3 - в полю :)

Фактичний маршрут на гуглокарті - http://g.co/maps/st2m.
Всі фотографії одним куском є на пікасі - https://picasaweb.google.com/102333636638940888391/ToItalyOnMotorcycle

Жодних проблем з байком не було. На задній шині викаталась "поличка", бо восновному їхав прямо:


Найкрасивіші місця не потрапили в кадр, бо не було де зупинитися або було впадло зупинятися. Фотографування дуже розтягує поїздку.

Пожалів, що не встановив ручки з підігрівом, захист рук та важелів, туристичний вітровик. Найбільше дискомфорту викликала відсутність блютуз гарнітури вбудованої в шолом, бо через кілька днів вуха напухли від на навушників-затичок і було дуже боляче одягати та знімати шолом.
Також для примуса варто було взяти газовий балон замість бензину, бо з газом простіше, а зменшення потужності зовсім непомітне, якщо готувати для однієї особи.

Весь отриманий досвід використаю в поїздці на мис Нордкап, яка відбудеться наступного року.




Питайте, якщо цікавлять якісь деталі.
photoday

Макарони 2011 - Фотки і коментарі (ужо всьо)

Для тих, хто в танку: частина перша, частина друга.

Зранку одна з румунок до намету на підносі принесла каву з вершками та цукром -- я був в шоці!



План на сьогодні: полазити по залишках греблі Вайонт (Vajond Dam) та села Кассо (Casso). Щоб добратись туди треба трохи піднятись:



Почекати, поки реверсивний світлофор не включить зелене світло, і проїхати вузьким тунелем. В нормальних країнах розуміють, що всі малюнки на асфальті треба видовжувати в напрямку руху, бо водії на них дивляться під кутом, а не зверху. Це також стосується і стоп-лінії:


В горах дофігіще велосипедистів, які крутять педалі вгору. Всі вони вдягнуті в попсові світловідбиваючі жилети.


Історія греблі трагічна: коли наповнювали водосховище, йшли сильні дощі і береги розмокли. В один момент 250 мільйонів кубічних метрів грунту та лісу сповзли зі швидкістю більше 100 км/год в резервуар:


Від цього 50 мільйонів кубічних метрів води виплюснулись через греблю і спричинили повеневу хвилю висотою 250 метрів. Це як для блохи злив води в унітазі. Думаю не треба пояснювати, що сталося із селами в долині. А кому цікаво, може почитати на вікіпедії.

На протилежному до зсуву березі є плато, а на ньому село Кассо, яке трохи постраждало і всі, хто вижив, були евакуйовані. Потім нарід почав заселятись знову.









Я б там жив.





Промаркований піший маршрут:



І веде він до невеличкого городу, де росте картопля і ше якась фігня:


Таких городів я там зустрів як мінімум п’ять.

Просто шикарні сходи до туалету:


Облазивши все село і з’ївши морозиво, спустився до греблі:


Але швидко обламався:


Будка, де мали б організовуватись екскурсії, була зачинена, хоча сієста ще не настала.

Залишки водосховища:


Гребля:




Пів гори хлюпнуло у водосховище:


Оскільки ми нє іщєм льогкіх путєй, було вирішено їхати старою дорогою, тобто по ту ж сторону, де був зсув. ДжіПіЕс казав, що там дороги взагалі нема, але я її бачив на гуглокарті. Все було добре поки не почались тунелі: ширина 3 метри, горбатий асфальт, нема світла, зі стін тече вода -- було страшно.

Траплялись навіть будинки, в яких хтось живе і сушить сіно:




В деяких місцях дорогу відновлюють, але асфальт ще не поклали, тому довелось їхати по дрібненькому щебені. Як би ви знали, як очко грає, коли зносить переднє колесо на такому покритті.





Я там їхав:


Потім ще було кілька перевалів та доріг, де я не зустрів жодного транспорту.


І потрохи заїхав в Астрію, дощ також не забарився.



Перечекав, проїхав трохи далі і розбив табір на іподромі. Ні коней, ні людей в той час там не було.

Австрія, сука, красива. Якщо Італія -- гаряча, але місцями неохайна і грубувата дівчина, то Австрія вихована, легко зваблює красою та інтелектом і в ліжку приємно дивує.

Справа на опорах -- чотрирьохсмуговий автобан, але я віддаю перевагу другорядним дорогам:




Їду далі, в’їжджаю в невеличке містечко, завантажуюсь у фунікулер:


Піднімаюсь:


Роздивляюсь:




Обідаю:


Спускаюсь:


З цього місця починається дорога додому, яка була скучною і без фотографій. Покажу хіба ще як виглядає типове австрійське село:


photoday

Макарони 2011 - Фотки і коментарі (продовження)

Дойшли руки до компіляції другої частини звіту. Якщо хтось не читав/дивився першої, то велкам -- http://radip.livejournal.com/115937.html

Кемпінгів в Європі міліон, вони різні за розміром, кількістю та якістю додаткових послуг і, відповідно, ціною. Кемпінги, як і готелі, оцінюються зірками. Той, в якому я зупинився, чотирьохзірковий, бо є окрема кімната, де можна покупати свого коханого песика:


і ще купа всього:


Тому безпантовий європейський середній клас завантажується цілими сім’ями в трейлери і табориться в кемпінгах:


В мене всього лиш був наметик, а ті хто з машинами, можуть підключитись до водопроводу, каналізації та електромережі.


Зранку мене порадував здоровенний вгодований кошак з блискучою шерстю. Кльовий такий:


Кошак -- це кльово, але мене чекає перевал Стельвіо. Снідаю, пакую манатки і вирушаю. Погода не радує, але хоча б нічо не падає на голову. Хмари низько і з тексту на обеліску стає зрозуміло, що висота гірки на фоні -- 3905 метрів.


Їду далі з нетерпінням очікуючи кілька десятків поворотів-шпильок. Ну ось вони:


Epic fail! Перевал в хмарі, падає сніг, дорога мокра і холодна. Сюди треба їхати знову.

Нагорі лежить сніг та стоять кілька десятків таких же офігівших, як і я, мотоциклістів.




Тим не менше, там красиво:




Ще в кемпінгу зустрів голландця Роберта, який має свою будівельну фірму і великого гуся (BMW R1200GS), яким хоче приїхати в Україну. Йому було цікаво якомога більше взнати про неї, тому ми десь годину просиділи в кафешці розмовляючи під халявний чай/каву від італійців.



Посиділи, побалакали і треба їхати далі. А далі все так же красиво:




Знову версис на фоні нєєбічєскої краси:


Ну і знову чим нижче, тим тепліше і зеленіше.


В Італії дуже гармонійно товаришують розвалюхи та будинки поновіше:


І взагалі є купа мість, де деталі милують око:


Гірські озера -- моя слабість. Море -- хуйня.




В Європі, зокрема в Італії, на мотоцикл і райдера не показують пальцем, як на оленя, який втік із бомжуючого цирку, бо мотоциклів та іншої двохколісної техніки там просто тьма. Сидиш собі біля озера і чуєш жужання, ревіння, булькання та трахкотіння їхніх моторів.



В багатьох місцях непервний потік мотоциклів витісняє автомобілі на обочину. Але я автомобілістам не співчуваю, бо в них є кондиціонер.
Отак я катався півдня навколо озер по вузьких вуличках, петляючих гірських дорогах, тунелях, які сягали 8 кілометрів і в яких гарячі італійські байкери йшли на обгон. Зупинятися і фотографувати було просто лінь -- я кайфував.

І так кайфуючи доїхав до кемпінгу, бо намет розставив прямо на березі озера. Всім сосати -- сьогодні я король світу:


Серед ночі довелось пригостити п’яну австійську молодь, яка голосно тринділа в сусідньому наметі, порцією сочних матюків під гострим соусом. Зранку вони три рази ходили до мене просити пробачення.



Їдемо далі і цього разу в рівнинну італійську провінцію. Виглядає вона зазвичай так:







Трапляється така краса:


А зазвичай там ферми:


З’їзди з доріг до ферм, а також просто в поля виділені такими колонами:


Їхав, їхав і доїхав до Болоньї:


І тут зрозумів, що дуже хочу додому, бо там якось все простіше. Навіть якщо не простіше, то хоча б таких знаків нема.

Вирішив ночувати десь біля ферми, бо шось кемпінги підзадовбали. От знайшов гарне місце, підійшов до людей, привітався і запитав чи можна тут біля них розкласти намет. Вони мене не розуміють, бо вони -- румунські заробітчани. Спілкування тривало біля 30 хв і я вже думав звалювати в інше місце, але тут знайшлася дівчинка, яка добре говорить англійською і справи пішли набагато краще: мені показали місце під намет, а коли взнали, що я з України, то навіть принесли їсти і пиво.





Пиво пішло, як в суху землю. Спалось кльово.


Решта розповіді буде в завершальній частині.
photoday

Макарони 2011 - Фотки і коментарі

Поїздка знаходилась на грані зриву через сраний шенген і його візу. В мене були всі документи, але просто не встигав подати вчасно документи. А потім через збіг обставин в мене з’явилась піврічна багаторазова віза.

Напакував всякого добра в кофри і вирушив, як і запланував, зранку 19-о липня.

День 1.
Перед кордоном залив по горло дешевого українського бензину, на кордоні чекав 40 хвилин перед польською митницею, бо поляки через малу кількість транспорту (черги не було взагалі) вирішили хуї поваляти, і вуаля -- я в Європі. Дорога А4 завантажена по самі помідори, а в другій половині дня до цього додався дощ.



Потім гроза з градом і всіма іншими атрибутами застала мене на автобані десь між Краковом і Катовіце, сховався в приавтобанній кафешці, де дві години чекав, поки закінчиться погодній піздєц. За годину, яка залишилась до темноти, встиг знайти біля Катовіце прикольне місце для ночівлі.

День 2.

Вночі падав легенький дощ, але зранку світило сонечко. Приготував сніданок, висушив намет, попросив в сусідів води і рушив в сторону Брно.



Дощ довго не барився, але чекати було впадло і на це не було часу. Вдягнув дощовик і бахіли і так їхав півдня.

Типове село в східній Чехії:


Двері будинків виходять прямо на тротуар, траверси електричних дротів прикріплені прямо до будинків, те саме стосується кронштейнів дорожніх знаків. Ну і майже повна відсутність людей в селах, а також машин на дорогах:


Можна сфоткати себе хорошого:


Знову дощ, знову темно. Десь перед Прагою звернув в найближчий кемпінг, який видав джіпіес. Кенмпінг стрьомненький, але ночував в доміку. Душ, кухня і туалет -- шарені, але за 7 євро і то добре.

День 3.

Цілу ніч лив дощ, зранку та сама фігня, якось спакував речі в кофри, себе -- в дощовик. Поснідав в празькому макдональдсі, забукав готель в Мюнхені, спакувався назад в дощовик, виїхав на автобан і включмв режим телепортації. Я валю 140 і дощ валить також так нефігово. Кілька разів потрапляв в грозу зі всіма атрибутами. Від таких умов перед самим в’їздом в Мюнхен вмер навігатор. Добре, щоб дощ перестав і виглянуло сонечко.

Хотілось поставити намет прямо на газоні, але здоровий глузд і заброньований готель не дали цього зробити.



До готелю добирався по закешованих гуглокартах на айфоні. Їхати на мотоциклі по незнайомому місті, всі дороги якого ремонтуються, при цьому дивитися на телефон -- випробування для справжніх чоловіків із сильним анальним сфінктером. В мене воно тривало годину. Зато вид вид з вікна номеру потішив:



Душ, півкіло м’яса на вечерю, живе пиво, пошта, фейсбук і можна давати храпака.

День 4.

Замість того, щоб йти в музей, почався квест "Закидання карт Igo на айфон". Підручними засобами в готелі цього не вдалось зробити, а по дорозі в комп’ютерний клуб проєбав флешку з картами. Дві секунди паніки і знайшов вирішення: попросив двоюрідного брата залити карти на сервер з можливістю скачування по http. Карти є, півдня нема. Ввечері виявилось, що флешка була в кишені джинсів, в яку я до того часу ніколи нічого не клав. Double epic fail.

Встиг на кілька годин в музей. Про це буде окремий допис.


Встиг трохи полазити по місту:


Про Мюнхен також буде окремий допис.

Не міг не зайти в Louis, де купив прикольний гермомішок і ще всякі дрібниці:


Побродив по якихось забитих районах, повечеряв в бургер кінгу і поїхав назад в готель.



День 5.

Хорошої погоди зранку, звичайно, не було. Спакував речі в кофри та свіжопридбаний гермомішок і вирушив в сторону Австрії.



Їзда в дощ в горах приносить тільки роздратування, бо кайфу не отримуєш ніякого. З іншої сторони в таких умовах все треба робити дуже плавно -- гальмувани, прискорюватись, рулити -- і швидкість порівняно невисока, відповідно є час думати, що ти робиш. Прогріті асфальт та шини натомість пробачають помилки пілотування, а це не покращує навиків керування мотоциклом.

Заїхав в гори, температура +10, легкий дощ, серпантини, доооофіга мотоциклів, половина з яких BMW R1200GS. Зупинився в придорожньому ресторані пообідати.



Меню на англійській не було, але допомогою залу замовив суп та віденський шніцель з гарніром. Хавки виявилось дофіга і прийшлось обжертись.

Австрія, сука, красива! Ту красу не передати словами і навіть фотографії несильно допоможуть.









Дирчик на фоні неєбіческої краси:


Їду собі по дорозі, по якій навігатор ніяк не хотів прокладати маршрут, хоча дорога шикарна і веде туди, куди мені треба. Коли доїхав до КПП все стало зрозуміло: дорога приватна і, відповідно, платна і коштує "всього" 12 євро. Вибору не було, бо 150-кілометровий об’їзд обійшовся б в таку ж суму. Але я ніфіга-ніразу не пожалів, що поїхав туди, бо срепантини були сухими і майже порожніми, а краєвиди викликали нетримання кип’ятку.



Зміг пощупати нову мультистраду:


То таке ж як і мій версис, але має в два рази потужніший двигун, підвіска регулюється находу і коштує в три рази більше.

Доїхав до перевалу висотою 2509 метрів:


Погода мінялася стоміліонів разів на хвилину, дув сильний вітер.



А це вже вид на Італію:


Правильний мотоцикл, але зависокий для мене:


Хоча його брат -- KTM 990 SMT -- є першим кандидатом на наступний після версиса мотоцикл.







Далі спуск по недитячому серпантину, стає тепліше і зеленіше.



За кілька десятків кілометрів до Стельвіо зупиняюся в кемпінгу, де займаю останній клаптик землі, приймаю душ, вечеряю та поринаю в інтернет. Вся територія кемпінгу покрита вайфаєм, який коштує додатково 2 євро і ще треба показати посвідчення особи. Отака хуйня малята.




Далі буде ;)
photoday

Макарони Reloaded

Поїздка в Італію майже накрилася через те, що не встигав зробити візу, але так сталося, що біля мого під’їду перевернулася вантажівка з пряниками і тепер маю багаторазовий шенген на півроку. Значить макаронам бути!

Завів собі документ на гуглі, де записую все, що треба взяти в дорогу і підготувати до виїзду. Кожен може почитати.

Трохи менше, ніж половину ночей хочу провести в наметі, бо а) це дешево; б) я дитя природи і хочу бути якнайближче до неї.

Ну і відео для затравки:

photoday

Тюнінг

Проїхав майже 4000 км на Версисі і зрозумів, що задній амортизатор досраки. Виглядає це чудо так:



Кріпиться безпосередньо до маятника (direct link), має регулювання попереднього натягу пружини та амортизації відбою. Хєрово те, що амортизація стискання дуже велика і не регулюється, пружина доволі жорстка з лінійною характеристикою. На кривому асфальті (а інакшого в Україні нема) навіть незаначні нерівності дуже добре відчуваються сракою, що не є гуд.

Проблема вирішується заміною штатного амортизатора на амортизатор від Ohlins, HyperPro, WP, Wilbers etc. за якихось 600-700 євро. Але я не шукаю легких і дорогих шляхів, тому перерив всі інтернети і знайшов, що аморт від Yamaha R1 має таку ж довжину як і версисівський -- 300 мм, трохи більший хід. Але в ньому регулюється все і у великих діапазонах: попередній натяг пружини, амортизація швидкого і повільного стискання, амортизація відбою:


Ну і головний плюс -- ціна в 50-70 доларів на ібеї за трохи вживаний в хорошому стані. Халява тому, що R1 -- спортбайк, який зазвичай тюнять для змагань та подовження хуя, а стокові деталі віддають за безцінь.

Із мінусів є те, що ямахівський аморт розрахований під 10 мм гвинти, а версисівський під 12 мм, що лікується трубчатими проставками. Гірше з пружиною, яка має лінійну характеристику і жорсткість приблизно 9 кг/мм. Для ямахи, в якої хід заднього кола невеликий і аморт з’єднаний з маятником через систему важелів, це добре, а от для версиса ця пружина явно зам’яка. Стокова, для прикладу, має жорсткість 16 кг/мм, але цього трохи забагато. Отже треба ще підшукати прогресивну пружину розміром 2.25х7 дюймів, жорсткість якої стартує з 13 кг/мм.

Прогнозована вартість апгрейду до 250 доларів.
photoday

Піздєц палаткам

Організували ми корпоративний похід на чорногірським хребтом. Назбиралося 17 людей, частина з яких перший раз в гори пішла. Всього було 7 наметів.

Перший день лив дощ, було холодно, ночували біля перемички між Вухатим каменем та Попом Іваном. Вночі дув вітер, падав дощ, крупа, інколи сніг. Зламало дугу в одному з наметів.

На другий день погода була задовільною, отаборилися біля озера Бребенескул. Всьо виглядало добре, але десь після десятої почався шторм. Вночі ще три намети пішли пшеничкою, ранок виглядав так:




Один з наметів вижив, бо мав дуже гнучкі дуги, інший через вісім розтяжок і мій через те, що просто охуєнний. Отже знайомтесь -- Fjord Nansen VEIG PRO II:



Як ввечері поставив так зранку і склав. Майже не спав через рев вітру, тріпотіння тенту, звуки ламання наметів та рвання розтяжок, крики потерпілих, але мене не било дугами, не замовувало в тент.

Якщо потрібен недорогий легкий і дуже міцний намет, то Fjord Nansen VEIG PRO II є правильним вибором.
photoday

Макарони 2011

Зібрався проїхатись цього літа до Італії, ось початковий маршрут (при кліку відкривається велика картинка):


Те саме на гуглокарті.
Довжина маршруту - 3700 км.

Головні достопрімєчательності, які хочу відвідати:

1. Deutsches Museum -- найбільший в світі музей науки і техніки розташований у Мюнхені (пункт D на карті).

2. Stelvio Pass -- просто шикарна дорога з міліоном серпантинів в Східних Альпах (E):






3. Північна Італія -- просто хочеться там покататись і повалятись на березі одного з численних гірських озер.

4. Casso -- село над колишнім водосховищем греблі Вайонт (І). Що сталося з греблею, гарно написав Руссос.







Їду на мотоциклі Kawasaki Versys, дата виїзду 19 липня 2011 року. Якщо хтось хоче приєднатися -- велкам, пасажира не беру. Про підготовчі роботи буду потрохи тут розказувати.
photoday

(no subject)

Подивився нарешті "Life Cycles" -- мегакруте кіно. Уявіть собі трейлер до фільму, де в дві хвилини втиснули найцікавіші моменти. А тепер уявіть собі такий трейлер тривалістю 45 хвилин.

Фільм не про велосипеди, хоча вони там в головній ролі. Рекомендую дивитися на великому телевізорі в HD якості та з багатоканальною акустикою.