radip (radip) wrote,
radip
radip

Макарони 2011 - Фотки і коментарі

Поїздка знаходилась на грані зриву через сраний шенген і його візу. В мене були всі документи, але просто не встигав подати вчасно документи. А потім через збіг обставин в мене з’явилась піврічна багаторазова віза.

Напакував всякого добра в кофри і вирушив, як і запланував, зранку 19-о липня.

День 1.
Перед кордоном залив по горло дешевого українського бензину, на кордоні чекав 40 хвилин перед польською митницею, бо поляки через малу кількість транспорту (черги не було взагалі) вирішили хуї поваляти, і вуаля -- я в Європі. Дорога А4 завантажена по самі помідори, а в другій половині дня до цього додався дощ.



Потім гроза з градом і всіма іншими атрибутами застала мене на автобані десь між Краковом і Катовіце, сховався в приавтобанній кафешці, де дві години чекав, поки закінчиться погодній піздєц. За годину, яка залишилась до темноти, встиг знайти біля Катовіце прикольне місце для ночівлі.

День 2.

Вночі падав легенький дощ, але зранку світило сонечко. Приготував сніданок, висушив намет, попросив в сусідів води і рушив в сторону Брно.



Дощ довго не барився, але чекати було впадло і на це не було часу. Вдягнув дощовик і бахіли і так їхав півдня.

Типове село в східній Чехії:


Двері будинків виходять прямо на тротуар, траверси електричних дротів прикріплені прямо до будинків, те саме стосується кронштейнів дорожніх знаків. Ну і майже повна відсутність людей в селах, а також машин на дорогах:


Можна сфоткати себе хорошого:


Знову дощ, знову темно. Десь перед Прагою звернув в найближчий кемпінг, який видав джіпіес. Кенмпінг стрьомненький, але ночував в доміку. Душ, кухня і туалет -- шарені, але за 7 євро і то добре.

День 3.

Цілу ніч лив дощ, зранку та сама фігня, якось спакував речі в кофри, себе -- в дощовик. Поснідав в празькому макдональдсі, забукав готель в Мюнхені, спакувався назад в дощовик, виїхав на автобан і включмв режим телепортації. Я валю 140 і дощ валить також так нефігово. Кілька разів потрапляв в грозу зі всіма атрибутами. Від таких умов перед самим в’їздом в Мюнхен вмер навігатор. Добре, щоб дощ перестав і виглянуло сонечко.

Хотілось поставити намет прямо на газоні, але здоровий глузд і заброньований готель не дали цього зробити.



До готелю добирався по закешованих гуглокартах на айфоні. Їхати на мотоциклі по незнайомому місті, всі дороги якого ремонтуються, при цьому дивитися на телефон -- випробування для справжніх чоловіків із сильним анальним сфінктером. В мене воно тривало годину. Зато вид вид з вікна номеру потішив:



Душ, півкіло м’яса на вечерю, живе пиво, пошта, фейсбук і можна давати храпака.

День 4.

Замість того, щоб йти в музей, почався квест "Закидання карт Igo на айфон". Підручними засобами в готелі цього не вдалось зробити, а по дорозі в комп’ютерний клуб проєбав флешку з картами. Дві секунди паніки і знайшов вирішення: попросив двоюрідного брата залити карти на сервер з можливістю скачування по http. Карти є, півдня нема. Ввечері виявилось, що флешка була в кишені джинсів, в яку я до того часу ніколи нічого не клав. Double epic fail.

Встиг на кілька годин в музей. Про це буде окремий допис.


Встиг трохи полазити по місту:


Про Мюнхен також буде окремий допис.

Не міг не зайти в Louis, де купив прикольний гермомішок і ще всякі дрібниці:


Побродив по якихось забитих районах, повечеряв в бургер кінгу і поїхав назад в готель.



День 5.

Хорошої погоди зранку, звичайно, не було. Спакував речі в кофри та свіжопридбаний гермомішок і вирушив в сторону Австрії.



Їзда в дощ в горах приносить тільки роздратування, бо кайфу не отримуєш ніякого. З іншої сторони в таких умовах все треба робити дуже плавно -- гальмувани, прискорюватись, рулити -- і швидкість порівняно невисока, відповідно є час думати, що ти робиш. Прогріті асфальт та шини натомість пробачають помилки пілотування, а це не покращує навиків керування мотоциклом.

Заїхав в гори, температура +10, легкий дощ, серпантини, доооофіга мотоциклів, половина з яких BMW R1200GS. Зупинився в придорожньому ресторані пообідати.



Меню на англійській не було, але допомогою залу замовив суп та віденський шніцель з гарніром. Хавки виявилось дофіга і прийшлось обжертись.

Австрія, сука, красива! Ту красу не передати словами і навіть фотографії несильно допоможуть.









Дирчик на фоні неєбіческої краси:


Їду собі по дорозі, по якій навігатор ніяк не хотів прокладати маршрут, хоча дорога шикарна і веде туди, куди мені треба. Коли доїхав до КПП все стало зрозуміло: дорога приватна і, відповідно, платна і коштує "всього" 12 євро. Вибору не було, бо 150-кілометровий об’їзд обійшовся б в таку ж суму. Але я ніфіга-ніразу не пожалів, що поїхав туди, бо срепантини були сухими і майже порожніми, а краєвиди викликали нетримання кип’ятку.



Зміг пощупати нову мультистраду:


То таке ж як і мій версис, але має в два рази потужніший двигун, підвіска регулюється находу і коштує в три рази більше.

Доїхав до перевалу висотою 2509 метрів:


Погода мінялася стоміліонів разів на хвилину, дув сильний вітер.



А це вже вид на Італію:


Правильний мотоцикл, але зависокий для мене:


Хоча його брат -- KTM 990 SMT -- є першим кандидатом на наступний після версиса мотоцикл.







Далі спуск по недитячому серпантину, стає тепліше і зеленіше.



За кілька десятків кілометрів до Стельвіо зупиняюся в кемпінгу, де займаю останній клаптик землі, приймаю душ, вечеряю та поринаю в інтернет. Вся територія кемпінгу покрита вайфаєм, який коштує додатково 2 євро і ще треба показати посвідчення особи. Отака хуйня малята.




Далі буде ;)
Tags: дирчик, макарони2011, подорож, подорожі, фото
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 24 comments